Сторінка логопеда

Проанализированное изображение

Вивчаємо вірші за допомогою мнемотаблиць

Причини мовленнєвих порушень у дітей

Мовленнєві порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер. Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мовлення.

Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарату.

До факторів, що зумовлюють мовленнєві порушення, відносять такі:

- різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення розвитку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при порушенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.

- родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрічерепних крововиливів.

- різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менінго-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.

- травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

- спадкоємні фактори. У цих випадках порушення мовлення можуть становити лише частину загального порушення нервової системи й сполучатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.

- несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до педагогічної занедбаності, вегетативної дисфункції, порушення емоційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком»:

- сім'ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;

- сім'ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;

- сім'ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захворювання, важкий токсикоз;

- сім'ї, в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голодування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

Наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й попередження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання – називається логопедією.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними відхиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкільну й логопедію дорослих.

Важливим і відповідальним етапом для дитини є початок навчання у школі. Для того, щоб учні виросли правильно і різносторонньо сформованими, їхні навчальні і пізнавальні здібності повинні бути добре розвинуті. А, як уже було сказано, одним із найважливіших елементів розвитку є мова. Якщо мова дитини чиста, правильна, дитина вільно спілкується з оточуючими. Розлади мовлення можуть привести до проблем у навчанні і спілкуванні, дитина не зможе успішно навчатися.

Тому, батькам не потрібно перевантажувати дітей у букварному періоді. Вони повинні бути терплячими, не нервувати і не підганяти дітей, постійно стежити за правильністю мовлення дітей, своєчасно виправляти граматичні помилки, але не втручатись у дитячі розповіді. Потрібно спочатку вислухати дитину, а потім виправляти помилку.

Надзвичайно важливо своєчасно допомогти дитині у виправленні мовленнєвої вади. Помічником у вирішенні цієї проблеми для батьків дітей стане логопед.

Критерії та показники мовленнєвої готовності дітей до школи

Критерії	Показники
Фонетична компетенція	Правильна вимова звуків (свистячих [с], [з], [ц], шиплячих [ш], [ж], [ч] та звука [р]; дзвінких [в], [ґ, г], глухих [п], [т], [х] та звука [л]); Розвиток фонематичного слуху (вміння розрізняти на слух свистячі, шиплячі та сонорні [р], [л]; дзвінкі, глухі, проривні [б], [г], фрикативні [ц], [ч], [дж], [дз] приголосні звуки); Виразність мовлення (вміння правильно вживати логічні наголоси у реченнях; вимовляти речення з різною інтонацією; змінювати темп мовлення і силу голосу)
Лексична компетенція	Словникове багатство (вміння вживати іменники, прикметники, дієслова, прислівники; добирати антоніми, синоніми); Розуміння семантики (значення слів) (розуміння фразеологічних зворотів, переносного значення слів)
Граматична компетенція	Морфологічна правильність мовлення (вміння вживати іменники у родовому відмінку однини і множини; утворювати іменники за допомогою зменшувально-пестливих суфіксів); Синтаксична будова мовлення (вміння складати різні типи речень: прості непоширені, прості поширені (з прямою мовою; з однорідними членами), складнопідрядні (із різними сполучниками), складносурядні (із сполучниками); складати розповіді з власного досвіду з вживанням різних типів речень); Наявність оцінно-контрольних дій (вміння дітей оцінювати і контролювати власне мовлення, мовлення інших)
Діамонологічна компетенція	Вміння будувати діалог з партнером (невимушено на запропоновану тему; за ситуацією на картинці); Зв'язні висловлювання репродуктивного характеру (вміння послідовно переказати знайомий текст; складати розповідь за серією сюжетних картинок); Зв'язні висловлювання творчого характеру (вміння складати казку; творчу розповідь за темою)
Комунікативна компетенція	Наявність формул мовленнєвого етикету (в різних ситуаціях спілкування: привітання, знайомство, прохання, вибачення, конфлікт у грі, звертання, прощання, подяка, співчуття, похвала, згода, відмова, побажання); Ініціативність спілкування: - Як можна було звернутися до дівчинки? - А як би ти вчинив? - Що ти будеш робити в цій ситуації? - Що потрібно було б зробити? - А як ще можна було відповісти бабусі?