Соціальний захист в ЗДО

     Перелік урядових і галузевих документів, що забезпечують          дотримання законодавства в галузі охорони дитинства:

1. Конституція України

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Сімейний Кодекс України

4. Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIІІ “Про освіту”

5. Закон України від 01.06.2000 № 1768-III «Про охорону дитинства»

6. Закон України від 13.05.1999 № 651-ХІV “Про загальну середню освіту”

7. Закон України від 22.06.2000 № 1841-ІІІ “Про позашкільну освіту”

8. Закон України від 11.07.2001 № 2628-ІІІ “Про дошкільну освіту”

9. Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

10. Закон України від 21.11.1992 №2811-ХІІ «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»

11. Закон України від 16.11.2000 №2109-ІІІ «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»

12. Закон України від 13.01.2005 №2342-ІV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

13. Закон України від 02.06.2005 №2623-ІV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»

14. Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»

15. Закон України від 22 жовтня 1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»

16. Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»

17. Указ Президента України від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»

18. Указ Президента України від 30.12.2000 №1396/2000 «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей»

19. Указ Президента України від 28.01.2000 №113/2000 «Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності»

20. Указ Президента України від 29.03.2001 №221/2001 «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики»

21. Указ Президента України від 23.06.2001 №467/2001 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями»

22. Указ Президента України від 05.05.2004 №506/2004 «Про додаткові заходи щодо вдосконалення системи здійснення соціальних виплат громадянам»

23. Указ Президента України від 04.05.2007 №376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»

24. Указ Президента України від 01.06.2005 № 900/2005 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

25. Указ Президента України від 18.12.2007 № 1228/2007 «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями»

26. Наказ Міністерства освіти України від 19.06.1996 №216 «Про затвердження Інструкції про виготовлення і правила користування Єдиним квитком для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків»

27. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 №34/166/131/88 «Про затвердження Правил опіки та піклування»

28. Наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 №5/34/24/11 «Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення»

29. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2002 №762 «Про Концепцію Міністерства освіти і науки України щодо профілактики залучення дітей до незаконних форм праці»

30. Наказ Міністерства освіти і науки України від 23.08.2006 №631 «Про вжиття вичерпних заходів, спрямованих на дотримання законодавства щодо захисту прав неповнолітніх»

31. Наказ Міністерства освіти і науки України від 25.12.2006 №844 «Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми»

32. Наказ Міністерства освіти і науки України від 17.11.2003 №763 «Про затвердження норм матеріального та нормативів фінансового забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також вихованців шкіл-інтернатів

33. Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України»

34. Наказ Міністерства праці та соціальної політики України від 16.11.2007 №612 «Про затвердження Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі посвідчень особам, які одержують державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам"

35. Постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»

36. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.06.1999 №961 «Про деякі заходи щодо підтримки здоров'я сім'ї, безпечного материнства і відповідального батьківства»

37. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 № 1242 «Про затвердження Концепції Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

38. Постанова Кабінету Міністрів України від 19.02.2007 №244 «Про затвердження Державної програми підтримки сім'ї на період до 2010 року»

39. Постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №1228 «Питання організації виконання законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування»

 
43. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.02.2003 № 6505 про поліпшення умов утримання дітей-сиріт
 
44. Доручення Прем’єр-Міністра України від 03.06.2004 № 1743-IV про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних та малозабезпечених сімей
45. Щодо встановлення юридичного статусу дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дотримання їх житлових та майнових прав (доручення ХОДА від 29.03.2007 № 01-24/1827)/
 
 
 
 
 
 
 

 

Поради батькам

Поради батькам

5 шляхів до серця дитини

Замість батьків

Насильство в сім'ї

ВІЛ-позитивні діти

Гендерне виховання

Розлучення батьків

Як пережити втрату

 

Міжнародний день людей з обмеженими можливостями

 

 

 

 

 

 

Дiти з особливими освiтнiми потребами прийняли активну участь у конкурсах та отримали солодкi призи, iграшки на святi в ТЮЗi, що присвячено Мiжнародному дню iнвалiдiв.

 

 

 

 

 

                                                    Як здійснюється захист прав дитини?


Захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюється правоохоронними органами і органами опіки і піклування (ст. 8 СК).

До перших відносяться:

- Прокуратура,

- Органи внутрішніх справ.

Прокурор, захищаючи права дітей, використовує наступні способи:

- пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав (ст. 70 СК), обмеження в батьківських правах (ст. 73 СК), про відміну усиновлення дитини (ст. 142 СК);

- пред'явлення в суд, орган опіки і піклування заяви з вимогою про відновлення (визнанні) порушеного (оспореного) права дитини (ст. 21 Закону «Про прокуратуру України»);

- безпосередньо беручи участь в розгляді судом справ про захист прав дитини (ст. 35 Закону «Про прокуратуру України»; ст.ст. 72, 73, 125, 140 СК України);

- внесення застереження про неприпустимість порушення прав дитини надалі і уявлення про усунення порушень закону (ст. 24, ст. 25 Закону «Про прокуратуру України»);

- опротестовування актів інших адміністративних органів, що мають пряме відношення до захисту прав дітей (за наявності підстав, передбачених законом (ст. 23 Закону «Про прокуратуру України»).

Органи внутрішніх справ беруть участь в примусовому виконанні рішень, пов'язаних з відбиранням дитини (ст. 79 СК), а також в розшуку осіб, що ухиляються від виконання присуджень по суперечках, пов'язаних з вихованням дітей (пп. 14 ст. 10 Закону "Про міліцію", ст. 3, 6 Указу Президента України "Про міліцію суспільної безпеки (місцевої міліції) в України"). Також ВВС проводять індивідуальну профілактичну роботу з сім'ями, в яких порушуються права дитини; з батьками, не виконуючими або неналежно виконуючими свої обов'язки по вихованню, навчанню або утриманню неповнолітніх дітей; беруть участь у виявленні фактів порушення прав дитини в сім'ї; у необхідних випадках здійснюють підготовку справ по позбавленню і обмеженню батьківських прав.

Захист прав дитини в сім'ї входить також в компетенцію Комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. Згідно ст. 11 Закону "Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх" в обов'язку цих комісій входить:

пред'явлення до суду позову про позбавлення і обмеження батьківських прав;

здійснення заходів по захисту і відновленню має рацію і законних інтересів дитини, виявленню і усуненню причин і умов, сприяючих їх бездоглядності, безпритульності;

організація, у разі потреби, контролю за умовами виховання, навчання, утриманню неповнолітніх дітей;

підготовка матеріалів, що представляються в суд з питань, пов'язаних із захистом прав дитини в сім'ї.

Відповідно до ст. 121 СК України органи опіки і піклування виявляють дітей, що залишилися без піклування батьків, ведуть облік таких дітей і виходячи з конкретних обставин втрати піклування батьків обирають форми їх пристрою, а також здійснюють подальший контроль за умовами їх утриманню, виховання і освіти. Крім цього, органи опіки і піклування: пред'являють позов про позбавлення батьківських прав, обмеження батьківських прав, виступають в ролі відповідача у справах про відновлення в батьківських правах, відміні обмеження батьківських прав, дають висновки у справах, пов'язаним зі встановленням усиновлення, відміною усиновлення, дають висновки по суперечках, пов'язаних з вихованням дитини в сім'ї, відповідно до ст. 79 СК беруть участь у виконанні рішень суду у справах, пов'язаним з вихованням дітей.

В даний час в більшості органів опіки і піклування всю роботу по захисту прав неповнолітніх виконує як правило один фахівець (інспектор) з охорони дитинства. Це призводить до того, що вдається виконувати тільки саму невідкладну роботу, як правило пов'язану з представництвом інтересів неповнолітнього в суді, підготовкою висновків (часто непрофесійних, у зв'язку з відсутністю необхідних для цього навиків і знань), по запиту суду і т.д. Таким чином у органів опіки і піклування немає можливості захищати права дітей належним чином, у зв'язку з чим пропонується провести реформу цих органів. Основними елементами реформованого органу опіки і піклування будуть:

- розширення круга дітей, захист прав і законних інтересів яких здійснюють органи опіки і піклування;

- введення системи соціального патронату над дітьми (сім'єю), потребуючими в державному захисті (До сім'ї, в якій дитина визнана потребуючою в державному захисті "прикріпляється" патронатний вихователь, що надає необхідні допомоги у вихованні дитини і реабілітації сім'ї.);

- складання Плану по захисту дитини – акту органу опіки і піклування, в якому встановлюється перелік заходів щодо забезпечення прав і законних інтересів дитини, потребуючої в державному захисті, терміни їх виконання, встановлюється чітке розмежування відповідальності при виконанні плану між сторонами, що беруть участь в процесі виховання і утриманню дитини;

- розподіл повноважень по опіці і опікуванням між декількома вповноваженими главою органу місцевого самоврядування службами (очевидно, що вищезгаданий об'єм повноважень не може здійснюватися одним фахівцем з охорони дитинства);

- створення (перепрофілювання) установи, що надає патронатне виховання (установи для утриманню, виховання і підготовки дитини, потребуючої в державному захисті, до приміщення в сім'ю а також по пошуку, відбору і навчанню патронатних вихователів, наданню сприяння у вихованні і проведенні реабілітаційної роботи з дітьми і т.д.);

- розмежування прав і обов'язків по захисту прав і законних інтересів дитини, тобто розподіл обов'язків по законному представництву інтересів дитини між уповноваженою службою (установою), кровними батьками (законними представниками дитини) і патронатним вихователем;

- контроль уповноваженої служби за станом розвитку дитини, потребуючої в державному захисті.

Можливість швидкого упровадження і успішного застосування описаної вище моделі є сумнівною, оскільки вона багато в чому списана із західних моделей, і ефективність її роботи в наших умовах не була спеціально досліджена. Проте положення, коли згідно федеральній нормі, на 5 тисяч неповнолітніх повинен бути лише один фахівець з охорони їх прав є неприйнятним і повинне бути виправлене.

Таким чином, захист прав дитини в судовому порядку торкається випадків порушення його прав в сім'ї, якщо виникає суперечка про виховання дитини. А захист прав дитини, особливо того, хто втратив батьківське піклування, входить в сферу діяльності органу опіки і піклування. Тому пріоритетним і найпоширенішим способом захисту прав дитини є не судова, а адміністративно-правовий захист, здійснюваний органами опіки і піклування. Саме ці органи вповноважені державою на виконання захисних функцій, які здійснюються по різному, залежно від конкретної ситуації. Важливою передумовою захисту цими органами прав неповнолітнього є тісний контакт і взаємодія з прокуратурою, ВВС, Комісіями у справах неповнолітніх і іншими державними і суспільними організаціями. На жаль, основна частина законів, прийнятих до теперішнього часу, направлена на прописування ролі відомств і визначення меж їх діяльності. Це привело до посилення міжвідомчих бар'єрів і потенціювало боротьбу відомств за бюджетні кошти, тоді як механізм взаємодії відомств і їх відповідальності за невиконання покладених на них функцій по захисту прав дитини законодавчо не прописаний.

Приведений перелік державних органів, що захищають права дітей навряд можна вважати вичерпним, оскільки на місцях участь в захисті прав дітей можуть брати і інші органи, число яких постійно росте (Центр соціальної допомоги сім'ї і дітям, Центр психолого-педагогічної допомоги населенню, Центр екстреної психологічної допомоги по телефону, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, Центр допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків).

Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини – закріплена в ст.56 СК України можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років – в суд. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування.

Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості.

Право дитини на самозахист означає існування обов'язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.

Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення.

В даний час Україна зобов'язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет–універсальна – єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур (ст. 12 Конвенції). Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об'єкту "захисту" в активного суб'єкта.

За підсумками розгляду представленої державою Доповіді, альтернативних доповідей неурядових організацій і відповідей держави на додатково поставлені питання, Комітет виносить рекомендації по удосконаленню ситуації з правами дитини в Україні і особливому захисті окремих категорій дітей. Україна вже представила в Комітет дві Доповіді (1993, 1999 рр.) за підсумками розгляду яких були винесені відповідні рекомендації, і повинна представити наступну періодичну Доповідь в 2003 році.

Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейський Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може вип-латити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов'язковими для виконання державою-відповідачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства.

При цьому в прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги.

Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також – права на пошану особистого і сіме-йного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання.

 

Погода у Харкові на тиждень